Меню
Хатня
- - - - - - -
:: Новини і статті
Політика
Суспільство
Культура
Маzепа-Фест
Освіта
Мова
Історія
Релігія
Історія Просвіти
Молода Просвіта
Незабутні
Рахівник
Важливі для державності річниці широка громадськість майже не помітила PDF Надрукувати
2008 рік виявився багатим на значні річниці українського державницького поступу. З них на державному рівні відзначали тільки 90–річчя бою під Крутами. Насиченість на різноманітні події та заходи сучасного життя не завжди дає нагоди пригадати ключові моменти з недавнього історичного минулого. Та все ж наприкінці року гляньмо вдячним оком на події з ХХ століття, які цього року мали «круглі дати». 1908 — атентат польського намісника Галичини графа Анджея Потоцького

Під час виборів до сейму від рук польських поліцейських загинув 27–річний кандидат Марко Каганець. 12 квітня 1908 року український студент Мирослав Січинський зі словами «Се за наші кривди, за вибори, за смерть Каганця!» позбавив життя польського намісника. Цим вчинком він протестував проти фальсифікацій на виборах до Віденського парламенту та Галицького сейму. Упродовж кількох років після цього новонароджених хлопців здебільшого нарікали іменем «Мирослав». А Мирослав Січинський, засуджений на смерть, за допомогою громадськості, яка зібрала 40 тисяч крон, здійснив втечу з в’язниці й нелегально був відправлений до Америки. В організації втечі Січинського найбільше проявив себе Дмитро Вітовський — майбутній комендант «листопадового чину».
1918 — проголошення ЗУНР

1 листопада —день, а радше ніч, є одним із найсвітліших моментів українського державотворення. За одну ніч, без пролиття крові, всі державні установи Львова були опановані українськими військовими, а над ратушею піднято синьо–жовтий прапор. Поляки буквально «проспали» українське національне відродження, адже мешканці Львова, які лягали спати громадянами Австрійської імперії, прокинулися вже в зовсім новому державному утворенні — Західно–Українській Народній Республіці.
1928: 10–літній ювілей листопадових подій

На перший погляд здається, що відзначення 80–ліття «ювілею 10–ліття ЗУНР» є чимсь алогічним. Утім події 1 листопада 1928 року у Львові виявилися, напевно, найнапруженішими впродовж міжвоєнних десятиліть. На панахиду в церкві святого Юра прийшло понад 10 тисяч українців. Це водночас стало найбільшою українською маніфестацією того часу. Сутички з поліцією переросли у відкритий україно–польський конфлікт. У результаті приміщення українських установ — «Просвіти», «Дністра», газети «Діло», крамниць «Маслосоюзу» — були повністю знищені польською юрбою. Наступного дня дві сотні молодих українців було арештовано, а трьох хлопців–студентів та чотирьох дівчат судили у червні 1929 року. СРСР скористався цими подіями для пропаганди своєї опіки: маніфестації протесту «проти переслідування Польщею національних меншин» відбулися в Харкові, Києві, Одесі та інших містах підрадянської України.
1938 — страта українського бойовика Іллярія Кука

25 серпня 1938 року, в розпал червоного терору на Великій Україні, в Польській державі востаннє було страчено українця. Ним став Іллярій Кук — рідний брат майбутнього керівника УПА Василя Кука. 6 травня 1937 року боївка ОУН здійснила «екс» (експропріаційний акт) у поляків Ясінських. У результаті двоє поляків та один українець загинули, а Іллярій Кук опинився за ґратами із вироком — «смертна кара». Коли ж друзі підготували втечу Іллярія, то провід ОУН заборонив це робити, адже умовою «ексу» було проведення акції без кровопролиття, а раз загинули невинні поляки, то Кука й так мав чекати суворий Організаційний суд. У результаті було вирішено, що краще хай загине від рук поляків.
1948 — смерть найвідомішого «політичного українця» Вільгельма Габсбурга 

Австрійський архикнязь, племінник імператора Франца–Йосифа належав до двох відомих європейських родів Габсбургів та Лотарингів, а пізніше відрікся від родини й гучного імені та прийняв українське громадянство під іменем Василя Вишиваного. Своє ставлення до українського питання Вишиваний сформулював у відкритому листі до батька: «Стверджую, що я не схвалюю всієї політики, яку супроти українського народу вела моя родина з постійною кривдою того народу протягом століть. І тому це був один із мотивів, який спонукав мене піти на службу до українського народу і Української республіки, та цю службу я виконаю вірно до кінця, — все одно, на якім становищі поставить мене українська легальна влада і без огляду на те, чи це подобається моєму батькові й іншій родині, чи ні». 

Він був одним із дуже яскравих символів перших визвольних змагань українців. Василя Вишиваного викрала радянська служба СМЕРШ із Відня. Після тривалих допитів він помер 18 серпня 1948 року у Лук’янівській лікарні Києва. 
1958 — на Донеччині арештовано останнього активного українського підпільника 

Ця подія стала відомою загалу лише цього року, під час чергових громадських слухань у рамках спільного гуманітарного проекту Служби безпеки України та Українського інституту національної пам’яті. За підрахунками дослідників, уродженці Донецької області становили приблизно половину від загалу ОУН на Донеччині. Десять відсотків становили прибульці з Галичини та Волині й 40 відсотків — вихідці з Центральної України. А останнім активним членом ОУН можна вважати пропагандиста М. Янковського, заарештованого у Дзержинську в 1958 році.
1968 — самоспалення на Хрещатику Василя Макуха

5 листопада 1968 року, напередодні відзначення чергової річниці «великого Жовтня», з будинку № 27 на Хрещатику (біля Бесарабського ринку) вибіг охоплений вогнем чоловік із криком: «Геть окупантів!», «Хай живе вільна Україна!». Не опритомнівши, він помер у лікарні. Це був Василь Макух, уродженець Львівщини, який за перебування в лавах УПА відбув тривалий термін заслання. Останні 12 років свого життя мешкав у Дніпропетровську. Однією з причин самоспалення Макуха був протест проти радянської інтервенції до Чехословаччини. 16 січня 1969 року акт самоспалення повторить чеський студент Ян Палах, ім’я якого є одним із символів Чехії.
1978 — самоспалення у Каневі Олекси Гірника

Олекса Гірник із Калуша вчинив самоспалення на Тарасовій горі у Каневі в 60–ту річницю проголошення самостійності України Центральною Радою — 22 січня. Перед тим Гірник розкидав близько тисячі листівок визвольного змісту (слідчі відшукали 970). У листі до дружини Олекса Гірник писав: «Я йшов простою дорогою, тернистою. Не зблудив, не схибив. Мій протест — то сама правда, а не московська брехня від початку до кінця. Мій протест — то пережиття, тортури української нації. Мій протест — то прометеїзм, то бунт проти насилля і поневолення. Мій протест — то слова Шевченка, а я його тільки учень і виконавець». Указом Президента України № 28/2007 від 18 січня 2007 року за мужність і самопожертву в ім’я незалежної України Олексі Гірнику присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави.

На перший погляд, два самоспалення українців можуть здаватися «надміром». Але ж після смерті Яна Палаха у Празі, за три місяці чехами було здійснено ще 26 спроб самоспалення, сім із яких стали фатальними (один з юнаків, Ян Заїц, покінчив із життям на тому ж місці чеської столиці, що й Палах).
1988 — створення Української Гельсінської спілки

Її створення було проголошене 7 липня 1988 року на 50–тисячному мітингу у Львові. Значення цієї події є епохальним. УГС постала як федеративне об’єднання самоврядних правозахисних груп і організацій в областях, районах, містах України та за її межами. Це перша в підрадянській Україні масова опозиційна організація, що активізувала громадськість і мала свою політичну програму під назвою «Декларація принципів УГС». Авторитет УГС зростав, вона стала виходити на міжнародні контакти, під її впливом радикалізувався Народний Рух України, і це дало можливість національно–демократичним силам на виборах до Верховної Ради України в березні 1990 року здобути повну перемогу в Києві та західних областях України. 12 членів УГС стали депутатами Верховної Ради, сотні — депутатами місцевих рад. УГС дала початок найбільшій молодіжній організації свого часу — Спілці незалежної української молоді в Україні (СНУМ) та політичній структурі — Українській республіканській партії (УРП).
1998 — Слава Стецько виголошує присягу народного депутата України 

1990–ті роки принесли незалежність Україні. Отже, ця дата є логічним наслідком усіх попередніх подій. Слава Стецько була символом визвольної боротьби українців. Тому коли 14 травня 1998 року їй як найстаршому за віком депутату слід було зачитати присягу на відкритті першої сесії парламенту, комуністи демонстративно покинули зал. Ще через чотири роки їй знову випало повторити цю почесну процедуру, на що комуністи уже ніяк не відреагували — вони вперше за часів незалежності не змогли набрати більшість голосів. Але це вже інше століття й інші ювілеї... 
Святослав ЛИПОВЕЦЬКИЙ "УМ"

 
Наступна >
Free design by [ Anch ] Gorsk.net Studio
t