Меню
Хатня
- - - - - - -
:: Новини і статті
Політика
Суспільство
Культура
Маzепа-Фест
Освіта
Мова
Історія
Релігія
Історія Просвіти
Молода Просвіта
Незабутні
Рахівник
Ми мали дати «Нашій Україні» 300 голосів у парламенті PDF Надрукувати
Чому наша історія нас нічому не вчить

Ми часто нарікаємо на владу, а я запитую себе: а хто її обирав? Чомусь ми не нарікаємо самі на себе. Навіть сьогодні ми все ще не діємо як нація, еволюція до «людей українських» іде дуже мляво, бо залишаємося «людьми радянськими». Ми й самі не знає¬мо, чого хочемо. Я ніколи не був песимістом, але все частіше й частіше схиляюся до думки Тараса Шевченка:
Погибнеш, згинеш, Україно,
Не стане знаку на землі.
Сама розіпнешся. Во злобі
Сини твої тебе уб'ють.


Історія свідчить, що у нас свої вбивали і різали своїх, а це вже – на генному рівні. Ми таки незбагненний народ, бо з незбагненною тупою впертіс¬тю голосуємо за минуле, під¬тримуємо політичні сили, на прапорах яких кров мільйонів безневинних людей: розстріля¬них, повішених, закатованих, заморених голодом, підступ¬но знищених спецслужбами. Голосуємо за антиукраїнські політичні сили, які зневажають мову українців, сіють ворожне¬чу і розбрат, авантюрою хочуть захопити владу. Дуже помітний розгул антидержавних сил. 
На тлі всіх наших негараздів, зли¬денності й убогості нашого буття первинною є одна справжня кри¬за – криза людини і моральних цінностей. Наша історія нас ні¬чому не вчить. Тут доречно зга¬дати слова Симона Петлюри: «Зовнішній ворог був би нам не страшний, коли б ми перемог¬ли ворога внутрішнього, незго¬ду між собою, та мали б більше почуття відповідальності перед Україною». Сьогодні так зва¬на політична боротьба схожа на отаманство, на анархію (різні блоки свого імені).
Відомо, до чого довело Ук¬раїну отаманство в 1918–1922 роках. Помітно, що і сьогодні у багатьох політиків немає державного розуму, переважає особисте бажання необмеженої влади будь-якою ціною. Ми ще не можемо відрізнити істину від фальші, зерно від полови.
Ось у чому проблема. У 2004 році з великими труднощами обрали Президентом України Віктора Ющенка. Логіка підказу¬вала, що на двох наступних ви¬борах до Верховної Ради Украї¬ни потрібно було голосувати за партію, яка його підтримує, а ми всупереч усілякій логіці го¬лосували за тих, хто чинить ша¬лений спротив Президентові, який обрав європейську і євро¬атлантичну інтеграцію. Треба речі називати своїми іменами і не слід лукавити, що наш народ мудрий. Мудрістю тут і не пах¬не. Про це треба говорити, бо на Ісуса такий «мудрий» народ плював і вимагав розіп'яти його.
Воістину як у Біблії: «Нема про¬рока без пошани – хіба тіль¬ки у вітчизні своїй та в родині своїй». У глобалізованому світі ми опинимося на узбіччі світо¬вого прогресу. Згадуються рядки Ліни Костенко:
Все людство вже збулось, 
Лиш ми іще на старті. 
Позачергові вибори до Вер¬ховної Ради України 30 вере¬сня 2007 року засвідчили, що 43 відсоткам українців байду¬же, яку долю для України, їх-ніх дітей, онуків і правнуків оберуть безвідповідальні полі¬тики. Вашингтона ми діждали¬ся, але йому потрібна допомога. В Україні немає потужної під¬тримки Президента, справжньої демократичної більшості у Верховній Раді. Після проведення останніх виборів до Верховної Ради утворилася специфічна більшість із двох партій. Бютівці взяли курс на обмеження президентських повноважень, на широкомасш¬табний наступ на Президента. А ми що робимо? Ще більше підсилили олігархічний блок Юлії Тимошенко і хочемо, щоб було добре, спостерігаємо, як Президент викручуватиметь¬ся. Зважте, як йому в таких умовах виконувати свою про-граму? Так не буває. Чи логіч¬но було підсилювати авантюр¬ного та егоїстичного лідера? Не було ніякої логіки. Треба було голосувати за президентську партію «Наша Україна» і дати на її підтримку 300 голосів. Тоді була б стабільність і посту¬пальний рух у Європу.
Використавши таку під¬тримку, Ю. В. розпалила полі¬тичне багаття, підкидала полін¬ця у вигляді блокування судів, чинячи шалений спротив виді¬ленню коштів на вибори.
Що виробляла Ю. В. після своєї відставки у 2005 році? Не проголосувала за бюджет 2006 року, натомість підтримала від¬ставку Ю. Єханурова, спрово¬кувала дострокові вибори 2007 року. В Україні з'явився реаль¬ний привид Катерини III. Вона хоче вкинути країну в хаос і без¬лад. Мета – захопити владу. Для неї головне – абсолютна, авторитарна, необмежена вла¬да, всіх підім'яти під себе. Все це вже було. Гітлер так само йшов до влади і куди завів німців – відомо. Авантюрний і провокуючий стиль у політиці для Юлії Тимошенко виз¬начальний. Рівень політичної культури дуже низький: при¬ниження, образи, іронізуван¬ня, шельмування.
Чим же причарувала багатьох дама з косою? Чим пояснюється
«всенародна любов» до неї? Сво¬го часу всі переживали синдром Кашпіровського, а сьогодні бага¬тьох захопив синдром Тимошен¬ко і нічого більше. Час вилікує цей синдром, прийде розуміння і прозріння. Популярність Ю. В. зросла завдяки розтиражова¬ним багатомільйонним глянце¬вим портретам «щирої» україн¬ки в намисті. Ю. В. прикормила також багатьох тисячею грн., і на¬род клюнув на макуху. Та дяку¬вати Богу, синдром Тимошенко йде на спад. Люди потроху по¬чинають розуміти авантюрну політику цієї леді. У її партії все сфокусовано на ній. Усі працю-ють на неї. Для чого було сказа¬но: Росія може пишатися своїм президентом? Чим? Бо їм обом властивий авторитарний стиль керівництва. Це дуже прозо¬рий натяк на те, що у нас Прези¬дент не такий. А я хочу сказати інше: саме Україна може пиша¬тися своїм Президентом. Пані Тимошенко, на відміну від Президента Ющенка, демонструє недемократичні цінності. Вона – генератор постійних інтриг і звинувачень. Нічим не можна виправдати її вказівку блокува¬ти виступ Президента у Верховній Раді. Саме вона та і її фрак¬ція спровокували 2 вересня 2008 року розпад коаліції, затіяли безперспективну боротьбу з Президентом, не виконали коаліцій¬ну угоду, не виконують рішення РНБО.
Амбіційне «я» засліплює Тимошенко. Віктор Ющенко з усіх сил намагався задіяти нафтогін «Одеса–Броди» в інтересах Ук¬раїни. Прем'єрка ж зруйнувала цю титанічну працю, назвав¬ши цей проект корупційною схемою, звинувативши одразу п'ятьох президентів. З іншого боку, ми бачимо прагматичну, помірковану, послідовну, чітку і зрозумілу політику В. А. Ющен¬ка: європейський вибір, вход¬ження у європейські структури, європейський рівень життя. Він замахнувся виправити помил¬ку Б. Хмельницького і привести Україну у велику сім'ю європей¬ських країн. Історія залишила нам свідчення, що Богдан «кри¬чав, як божевільний і несамо¬витий, що треба відступитися від Москви». Цей моторошний крик зі смертної постелі – усві¬домлення і трагедії суспільства, і своєї власної вини.
Ось чому чиниться шале¬ний спротив Президенту. Сьо¬годні вже дуже помітне гурту¬вання антипрезидентських сил. Тут задіяно все, особливо антиукраїнські, антидержавні сили всередині країни. Росія робить усе, щоб дискредитувати ук¬раїнського Президента. Згадую Шевченкове:
Ой пожали б, якби були
Одностайне стали.
Нестали, не підтримали сво¬го Президента, «Нашу Україну». Віктор Ющенко хоче будувати справді демократичне суспільство на довірі, повазі, свободі, відповідальності, сила його в поміркова¬ності, послідовності й мудрості.
В. Путін був на вершині вла¬ди два терміни. Перейшовши прем'єром, він не вимагає пере¬розподілу влади, не воює з Медведєвим. Йому вистачає повноважень. Українській прем'єрці все мало і мало повноважень.
Є протистояння між Прем'єром і Президентом. Прем'єр руйнувала крихку дові¬ру, яка була між ними, не один уже раз і має подати прохання про відставку. І все стане на свої місця. Так робиться в демокра¬тичних країнах. Мене мій Пре¬зидент влаштовує. Він мене нади¬хає і окрилює. Я йому довіряю і ним живу. Знаєте, в чому я глибо¬ко переконаний? Ющенко не про¬грає ніколи. Програють Україна і українці. Без нього Українська держава не відбудеться.
Його треба чути й розумі¬ти. Якщо українці пройдуть той шлях, що запропонував Ющен¬ко, то стануть сильною, організо¬ваною і згуртованою нацією, яка зможе подолати будь-які трудно¬щі. Ми подолаємо перешкоди, які не могли вирішити століттями. 
Ми всі маємо дбати про свою державу, про свою етнічну мову, про об'єднання суспільства. Не потураймо інтригам, чварам, взаємопоборюванню, лицемірс¬тву, брехні, відступництву, зраді. Наша сила в монолітності, єд¬ності, організованості та згурто¬ваності. Наступу на наші націо¬нальні цінності слід протиставити монолітне єднання всіх патріотич¬них сил, які зможуть повернути й утвердити їх. 

Іван БОНДАРЕНКО, м. Черкаси
«Україна Молода»


 
< Попередня   Наступна >
Free design by [ Anch ] Gorsk.net Studio
t