Меню
Хатня
- - - - - - -
:: Новини і статті
Політика
Суспільство
Культура
Маzепа-Фест
Освіта
Мова
Історія
Релігія
Історія Просвіти
Молода Просвіта
Незабутні
Рахівник
Гадяцький договір 1658 року: PDF Надрукувати
16 вересня 1658 року в Гадячі за ініціативи гетьмана Івана Виговського було підписано Гадяцький договір. Він став однією з найважливіших подій у національно-державному самоствердженні українства, актуальною й у наші дні. Це засвідчив перший етап міжнародної наукової конференції «Гадяцька унія 1658 року: контроверсії минулого і сучасність», яка розпочалася в Полтаві. Конференція зібрала в стінах Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г. Короленка провідних істориків України, Польщі, Канади, США, Росії. Захід відбувається під егідою Міністерства освіти і науки України та Полтавської обласної державної адміністрації. Як наголосив під час урочистого відкриття наукового зібрання голова облдержадміністрації Валерій Асадчев,  великої ваги правдивому відтворенню нашої історії надає Президент України Віктор Ющенко. Його Указ «Про відзначення 350-річчя перемоги війська під проводом гетьмана України Івана Виговського у Конотопській битві» дає підстави належно вшанувати Івана Виговського – одного із найвизначніших українських діячів середини XVII століття, політика, дипломата, державника, воєначальника. Саме Виговський розірвав Переяславську угоду з Московією, політика якої мала на меті обмежити всі державні права України, перетворити її на провінцію Московського царства. Неупереджений аналіз дипломатії гетьмана Івана Виговського робить можливим спростування імперської (царської й радянської) концепції щодо його «запроданства» та «полонофільства».«Орієнтація на Схід виявилась помилковою і небезпечною, тому тодішня українська еліта звернула погляди до системи європейської колективної безпеки. Чи не те саме відбувається й сьогодні? Історія переконливо доводить: Україна не може бути нейтральною, тільки вступ до європейських та євроатлантичних структур може гарантувати реальну незалежність нашої держави», – впевнений Валерій Асадчев.Подібну думку висловив і Зенон Когут, директор Канадського інституту українських студій Альбертського університету: «В Україні панує ще багато міфів про Переяслав, про вічне підданство Москві. Гадяч є прикладом того, що були різні альтернативи й Україна шукала своє місце в Європі».Завітала до Полтави й Тетяна Таїрова-Яковлєва, професор Санкт-Петербурзького університету, яка багато зробила для розширення джерельної бази з теми Гадяцької угоди. (До речі, в серії «Жизнь замечательных людей» (!) нещодавно вийшла книга про гетьмана Івана Мазепу за її авторством – що не кажіть, а парадигма сприйняття постаті Мазепи змінюється навіть у Росії). За словами пані Тетяни, Гадяцький договір – це феномен думок козацької старшини того часу, у цьому сенсі його можна поставити на один щабель з Конституцією Пилипа Орлика. Головним же автором тексту угоди історики вважають Юрія Немирича – українського шляхтича визначного роду, який дістав фундаментальну освіту в університетах Лейдена, Амстердама, Оксфорда, Кембриджа, Сорбонни і був фактично правою рукою Івана Виговського. У чому ж полягає значення Гадяцької угоди? Це була перша спроба офіційно об'єднати Україну і поставити її на один рівень з державами Європи, мати власний сейм, суд, адміністрацію, фінанси, армію тощо. Якщо італійська нація висунула гасло об'єднання в 1848 році, а Бісмарк додумався до цього в 1871-у, то козацтво України ще 1658 року проголошувало його.Гадяцький договір фактично був проектом міждержавної спілки України, Польщі та Литви. За угодою, Україна в межах Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств ставала вільною й незалежною державою під назвою «Великого князівства Руського». Іншим ключовим питанням Гадяцького договору було, як говорить доктор історичних наук, професор Віктор Брехуненко, «улегітимнення козацької старшини, набуття нею реального статусу еліти на землях, що належали до Гетьманату, з перспективою поширення козацького впливу на інший масив етнічних українських земель». Уперше польський король визнавав за козацтвом виключні права в українському суспільстві. Згідно з умовами Гадяцької угоди, державний устрій у князівстві мав бути таким, як у Великому князівстві Литовському. Вища законодавча влада на його території передавалася виборному парламенту — Національним зборам; вища виконавча — гетьманові, якого пожиттєво обирали всі стани й затверджував король. Гетьман не лише очолював Військо Запорозьке, а й одночасно був київським воєводою та першим сенатором князівства, що на законних підставах підпорядковувало його владі шляхту та решту станів і соціальних груп українського суспільства. Як і на території Литви, на Русі запроваджувалися державні посади канцлера, маршалка, підскарбія, формувався Трибунал (вища апеляційна інстанція). Велике князівство Руське отримувало власну фінансову систему, право карбування власної монети та проведення самостійної внутрішньої політики. Щоб припинити практику утисків православних, усі державні посади на території воєводств, які належали до юрисдикції гетьмана, відтепер мали належати православним шляхтичам. Військо Запорозьке домоглося того, що угода 1658 р. проголосила ліквідацію унії (остаточно питання мали вирішити король, сейм Речі Посполитої й римська курія) та повернення православним конфіскованого церковного майна.Детально в угоді були окреслені і взаємини сторін у військовій сфері. Пам’ятаючи гіркий досвід угоди, підписаної з московським царем 1654 року, гетьманський уряд наполіг на тому, що українське військо повинно залишатися автономною одиницею, підпорядкованою виключно гетьманові. Крім Війська Запорозького, гетьман мав право наймати 10-тисячне регулярне військо. Всі коронні війська з території князівства виводилися; на випадок їх введення туди в умовах війни з третьою стороною вони мали передаватися в підпорядкування гетьмана. У війнах Речі Посполитої збройні сили Великого князівства Руського мали залишатися під командою свого гетьмана або його заступника. Окремо говорилося про їхню неучасть у війнах із православним царем Московії.Вельми прогресивно виглядали й питання духовно-освітнього розвитку України. Угода передбачала закріплення за Києво-Могилянським колегіумом академічного статусу. На території князівства передбачалося заснування ще однієї православної академії та середніх навчальних закладів — колегіумів, а також початкових шкіл та друкарень.Такий унікальний на той час документ був прийнятий після тривалих дебатів. Українські делегати домагалися, аби до трактату було включене положення про входження до Великого князівства Руського всіх західноукраїнських земель, тобто Белзького, Волинського й Подільського воєводств, але підтримки не знайшли. Довелося погодитися з більш компромісними умовами.Більшість українських істориків вважає Гадяцьку угоду видатним досягненням козацького уряду, свідченням зрослої державницької ідеології українського суспільства. Але, як і кожна висока ідея, вона не відразу стала зрозумілою широким масам. Микола Костомаров (до слова, уродженець того ж таки Гадяча) писав: "і українці, і поляки не могли перші зрозуміти твору голів, що стояли не в рівні з народом, другі чесно додержати свого слова". За спиною у Виговського піднімались нові суперечки і повстання старшин. Реалізувати договір практично було неможливо, проте він залишився визначною пам'яткою політичної свідомості Козаччини.У рамках конференції відбулася презентація трьох тематичних книг. «Гадяцька унія 1658 року» (Київ, 2008) – це збірник доповідей учасників конференції. Суттєву фінансову підтримку виданню надав Канадський інститут українських студій. Збірник репрезентує сучасне бачення Гадяцької угоди в різних історіографіях: польській, російській, українській, канадській. Добру половину матеріалів, вміщених у збірнику, надіслали польські науковці, доктори історії Варшавського університету. Троє з них – Піотр Кролль, Кшиштоф Коссаржецький та Конрад Бобятинський – знайшли можливість приїхати до Полтави. Книга розбита на чотири блоки. На початку мовою оригіналу, а потім у перекладі подано тексти Гадяцької унії і статтю Тетяни Таїрової-Яковлєвої з текстологічним аналізом різних варіантів угоди. Блок  під назвою «На шляху до Гадяча» присвячений генезі угоди і зовнішньополітичній ситуації на момент її укладення. Третя частина розкриває зміст угоди, змальовує реакцію на неї еліт України, Польщі та Литви; останній розділ присвячений місцю Гадяча в українській та польській інтелектуальних традиціях. До речі, особливий інтерес з-поміж тем наукових доповідей для мешканців полтавського краю може становити розвідка кандидата історичних наук Дмитра Вирського «Гадяцька унія і локальний інтерес: привілеї кременчужанам 1659 року». За джерельну базу розвідки правлять «Королівські надання кременчужанам», датовані червнем 1659 року. Їх чотири: нобілітація полковника Кирила Андрієвича, привілей місту Кременчуку, привілей Кременчуцькій Успенській церкві та акт звільнення кременчуцьких козаків від жовнірських постоїв терміном на 4 роки. Полковник Кирило Андрієвич, напевно, син кременчуцького сотника, з кінця серпня 1661 року – перший кременчуцький полковник, потрапив до складу козацького посольства на Варшавський сейм 1659 року і представляв Кіш Запорозький. Цей статус дозволяв особисто звертатися до короля з певними проханнями. Полковник і зіграв основну роль у постанні першого привілею м. Кременчуку – на той час сотенному містечку Чигиринського полку. Цей королівський акт, датований 4 червня 1659 року, дарував кременчужанам амністію щодо антиурядової діяльності під час козацьких війн, звільнив козаків від усіляких поборів і податків, які могли накладатися на місто; купцям Кременчука привілей обіцяв зняття податків і мит. Саме місто мало бути звільнено від повинності постою усіх державних військ. Усі згадані королівські надання кременчужанам свідчать про те, що соціальною основою Гадяцької унії визнавалися статечні верстви українського суспільства: козацька старшина, православна церква, осілі городові козаки та міський патриціат. Їм фактично давався карт-бланш для дій на місцевому рівні, їхні потреби уряд готовий був легітимізувати. Гадяцька спадщина вплинула в Кременчуці й на формування місцевої ідентичності та традиції, адже міський привілей короля Яна Казиміра від 4 червня 1659 року зберігався тут аж до середини ХVІІІ століття.         Свої книги презентували й Піотр Кролль («Від Гадяча до Чуднова») та директор Інституту українського козацтва Інституту історії України НАН України Тарас Чухліб («Гадяч 1658 року та ідея його відновлення в українсько-польських стосунках»).Загалом же протягом двох днів науковці плідно спілкувалися, дискутували й зійшлися на думці, що конференція дасть стимул для появи нових наукових праць. Тим більше, що попереду – другий її етап: 16 вересня учасники знову зустрінуться в педагогічному університеті, а 17-го проведуть виїзне засідання в Гадячі.  Тетяна Алєксандрова, прес-центр управління у справах преси та інформації облдержадміністрації
 
< Попередня   Наступна >
Free design by [ Anch ] Gorsk.net Studio
t