Меню
Хатня
- - - - - - -
:: Новини і статті
Політика
Суспільство
Культура
Маzепа-Фест
Освіта
Мова
Історія
Релігія
Історія Просвіти
Молода Просвіта
Незабутні
Рахівник
ІДЕОЛОГІЧНА ПРИПРАВА ПОЛТАВСЬКОЇ БИТВИ PDF Надрукувати

Улітку 2009 року Україна відзначатиме 300-річчя подій, пов’язаних із воєнно-політичним виступом Івана Мазепи. На відміну від Росії, для нас це не свято. Доктор філології, професор Києво-Могилянської академії Володимир Панченко вважає, що поразка гетьмана Мазепи в Полтавській битві стала початком нашої національної катастрофи. Сьогодні тяжко передбачити, яку “важку артилерію” залучить північний сусід, щоб гучно відсвяткувати славу “рускому оружию”. Можна чекати всього: від шовіністичного присмаку російської естради у центрі Полтави до святкових феєрверків та салютів… Володимир Панченко очолює громадський комітет, якому небайдуже, як відбуватимуться події влітку 2009-го.

Уляна ГЛІБЧУК

"Слово Просвіти"

— Якось упав мені в око матеріал у газеті про те, що має відбутися зустріч тодішніх міністів культури України й Росії Юрія Богуцького і Михайла Швидкого. Їхні плани щодо спільного святкування Полтавської битви мене насторожили. Погодьтеся, що тяжко уявити, як можуть дві держави відзначити неоднозначну в історії подію. Для України Полтавська битва обернулася національною катастрофою, після якої припинилася будь-яка форма автономії, а для Росії закріпилася в історії як слава “рускому оружию”. Як можна спільно відзначати славу “оружию” і національну катастрофу?

Ми з колегами-науковцями вирішили поїхати в Полтаву і провести там “круглий стіл”. Дискусія — перший крок. Насамперед зачепили проблему Полтавського музею, який так і залишається музеєм Петра І. Там навіть є експозиція, присвячена російському флоту. Коли запитали у працівників музею, як пов’язаний російський флот із Полтавською битвою, то відповіді не отримали.
Повернувшись, ми провели “круглий стіл” у Києві. Підсумком його стало створення громадського комітету, мене обрали головою. Почали з того, що написали лист Президентові України, в якому сформулювали свої ініціативи і комплекс подій, пов’язаних із Мазепою й Полтавою. Не можна все прив’язувати лише до Полтавської битви 1709 року. Було багато й інших подій. Наприклад, восени 1708 року Іван Мазепа зробив політичний вибір, який привів до українсько-шведського союзу. Причини такого кроку треба знати.
Думаю, що саме завдяки нашому листу  9 жовтня 2007 року з’явився указ Президента України “Про відзначення 300-ліття подій, пов’язаних із воєнно-політичним виступом Івана Мазепи та укладенням українсько-шведського союзу”. Філософія цього указу мені подобається. Це як частинка ширшого історичного простору, без конкретної прив’язки до битви. Відповідно до указу, було створено урядовий оргкомітет на чолі з віце-прем’єром Іваном Васюником. Паралельно працював наш громадський комітет. Ми кілька разів виїздили в Полтаву, зустрічалися з місцевою владою. Обговорювали, як змінити експозицію музею, вшанувати пам’ять полеглих козаків.
— Ви маєте на увазі, що там немає жодного українського пам’ятного знака?
— Є шведський меморіал і російський — помпезний курган-склеп і храм, відкритий ще за участі царя Миколи ІІ 1909 року. Тоді Патріарх російський приїздив, відкрили музей. Жодного українського знака, який засвідчив би, що на полі бою полягли козаки, нема. Є лише малесенький хрест навпроти монументальної могили шведів. Встановлений без участі влади, він тільки підкреслює нашу вбогість…
— Тож продовжимо про роботу громадського комітету.
— Згодом настав момент, коли нашу активність помітили державні органи. З подачі Секретаріату Президента мене включили до державного оргкомітету. Зусилля державного і громадського комітету об’єдналися. Ми підготували документи: концепцію відзначення Полтавської битви і план реалізації заходів. 12 черня мало відбутися виїзне засідання у Полтаві за участі Васюника і міністра культури Вовкуна, але воно не відбулося. Потім ще раз мали їхати — і знову зірвалося. Зрозуміло, що час працює проти нас. У серпні всі чиновники йдуть у відпустку. Коли реалізовувати 20 пунктів цих документів? Така реальність сьогодні.
— Усе-таки розкажіть про цей документ.
— Перші два пункти документа стосуються реекспозиції музею. У нас є пропозиції, які підготували історики НАН України, щодо оновлення та зміщення смислових акцентів на історичну подію 1709. 17 жовтня цього року в Києво-Могилянській академії за участі України, Швеції, Польщі, Росії плануємо провести міжнародну наукову конференцію “Іван Мазепа та його доба”. Конференція почнеться в Києві, а закінчиться в Полтаві. Мають брати участь авторитетні вчені, які виконуватимуть не просто наукову, а науково-популяризаторську місію.
— Мета конференції — розставити саме українські акценти?
— Слід подати український погляд на ті події. Адже Полтавський музей — це російський погляд. Маємо заявки на конференцію з російського боку, зокрема від петербурзького історика Тетяни Яковлєвої-Каїрової. В серії “ЖЗЛ” вийшла її монографія “Іван Мазепа”. У російській історіографії це, мабуть, перший неупереджений погляд на постать гетьмана і його добу.
Ще один цікавий пункт стосується Самійла Величка — знаменитого літописця. Він жив за десять кілометрів від поля Полтавської битви, у селі Жуки. Це була власність Кочубея. У цьому селі теж стояли війська Карла і Мазепи, але воно не потрапило до заповідника “Поле Полтавської битви”. Тож ми запропонували поставити там пам’ятник Самійлу Величкові, відновити церкву, біля якої його поховано. Там вже є пам’ятник словацькому літописцеві Даніелю Крману, який теж був свідком тих подій і в своєму щоденнику написав про 1708—1709 роки. Звісно, пам’ятник встановили словаки. Як на мене, то проглядається цікава ідея: створити пантеон трьом літописцям: Самійлові Величкові, Даніелю Крману та Густаву Адерфельдові, який був офіційним хроністом Карла ХІІ і загинув на полі бою. Він довів свій щоденник до вирішальної битви.
— А його літопис?
— З ним відбулася драматична історія. Хтось підхопив сумку загиблого, і вона пройшла шлях війська, що відступало. 1730 цю хроніку видали в Роттердамі французькою мовою. До речі, в бібліотеці Кіровограда зберігається перше видання щоденника в чотирьох невеличких томиках мовою оригіналу. Називається “Воєнна історія Карла ХІІ”.
— Ця розповідь викликає гіркі емоції… У нас усе-таки низький рівень видавничої справи: ні у кого з видавців немає навіть імпульсу перевидати такі твори. Світлої пам’яті Анатоль Перепадя казав, що першим правилом має бути бажання перекладача. Бажання.
— З’являються такі бажання. У складі нашої громадської групи є видавець. Потреба видавництва у роботі оргкомітету була нашим обов’язковим пунктом. Звісно, опрацьовуємо й ідею книжки. Провели вже переговори з Кіровоградом з приводу перекладу хроніки Адерфельда.
Однак, ще не вирішили остаточно, що буде у Полтаві влітку 2009 року, бо пам’ятники і конференції — це дуже добре, але сьогодні складно передбачити ідеологічну приправу майбутнього дійства. Тим більше, що можуть бути всілякі несподіванки з боку Росії. Поки що вона свою ініціативу виявила так: до Полтави приїздив Віктор Черномирдін і зустрічався з міським головою Андрієм Матковським. Вони уклали меморандум, який з боку полтавського мера був некоректним. Матковський за це отримав зауваження МЗС України. Не можна укладати договори з іншою державою без відома МЗС.
Поруч із музеєм зберігся будинок 1909 року — перший музей Полтавської битви. Він порожній і потребує реставрації. У меморандумі російська сторона зобов’язується його реставрувати і відкрити там православну школу і культурний центр Російської Федерації. Виникає питання: це буде культурний центр чи ідеологічний форпост? Ми зіткнулися з юридичними перешкодами. Цей будинок — власність Церкви, і просто забрати його, наприклад, в руки міста, неможливо. Отже, треба домовлятися з Українською Церквою Московського патріархату, а це непросто. Можливо, краще почати процес відчуження церковного майна, інакше матимемо справді активний російський форпост поруч із музеєм і полем Полтавської битви. Далі все залежатиме від позиції Києва, від Васюника та реальних дій державного оргкомітету.
— Щоб не вийшло так, як з пам’ятником цариці Катерині…
— І я цим переймаюся. Ми втрачаємо час: зірвалося одне засідання, друге… Ми повинні бути динамічнішими і чіткішими в позиції щодо пам’ятника Мазепі. Полтавська міська державна адміністрація пропонує встановити пам’ятник трьом: королю, цареві й гетьману. Місто провело конкурс і вже визначило найкращий проект. Його концептуальна задумка начебто непогана: шахівниця і головні постаті у вигляді шахових фігур. Але пам’ятник Петрові І вже є. Колись інтер’єрний, він стоїть перед входом у музей. Побоюючись істерик Москви, міська рада прийняла рішення цей пам’ятник не чіпати. Якщо ж реалізувати пам’ятник-шахівницю, то виходить, що Петрів буде двоє.
— Забагато…
— Крім того, архітектурно і просторово задум шахівниці вирішити складно. Можна встановити пам’ятник лише Мазепі. І не на полі битви, а в Полтаві. Там є гарне історичне місце біля Успенської церкви ХVIII століття, поруч із будинком Котляревського. Це найкращий вихід — не протягувати негативних смислових акцентів. Поле Полтавської битви — це місце поразки українського гетьмана. До речі, як меценат Мазепа багато зробив для Полтави. Зокрема Хресто-Воздвиженський монастир будували за його кошти. Наполягатиму, щоб пам’ятник спорудили до 30 березня. За версією істориків, саме цього дня 1639 року народився Іван Мазепа.
— Ви казали, що у жовтні проходитиме міжнарожна наукова конференція, присвячена Івану Мазепі та його добі. Сумніваюся, щоб щось схоже було в Росії, а от цікаво, чи ініціювала Швеція такі наукові зібрання?
— Про широкі наукові конференції мені невідомо, але знаю, що у Полтаві часто працюють шведські археологи. На “круглому столі”, який організував наш громадський комітет, була цікава доповідь шведського вченого, який розповідав про археологічні знахідки.
Шведи користуються сучасною технікою. Показували нам прилад і його можливості: щось схоже до рентгенівських знімків крізь землю. Так, уже є техніка, яка дає можливість обійтися без лопати.
Відомо, що на державному рівні тривали переговори про те, щоб у Швеції встановити пам’ятник Мазепі. Однак шведи досить стримано ставляться до постаті Карла ХІІ. В їхній історіографії вона неоднозначна. Адже саме за його правління відбувся занепад великої держави. У великих імперій, як правило, кепський фінал. Тому дивуюся прагненню Росії до імперського майбутнього. До речі, зараз у них стартував телепроект “Ім’я Росії”, щось на кшталт наших “Великих українців”. Сьогодні лідирує Сталін, другої позиції не пам’ятаю, а третє і четверте місце посідають Ленін та Іван Грозний. Нехай це шоу, а не соціологічне дослідження, але в ньому захована гірка правда про Росію. Агресивний ряд імен свідчить про її імперський апетит…
— Як бути Україні поруч із таким хижим сусідом?
— Нам ніхто не буде страшний, якщо знатимемо, чого прагнути. Наша найбільша проблема — консолідація суспільства, об’єднання громадськості довкола трьох-чотирьох головних пунктів, які стосуються внутрішньої й зовнішньої політики. 

 
< Попередня   Наступна >
Free design by [ Anch ] Gorsk.net Studio
t