Меню
Хатня
- - - - - - -
:: Новини і статті
Політика
Суспільство
Культура
Маzепа-Фест
Освіта
Мова
Історія
Релігія
Історія Просвіти
Молода Просвіта
Незабутні
Рахівник
Валерій Асадчев: «Антидержавники бояться Гетьмана Мазепу навіть мертвого. І це нас надихає» PDF Надрукувати
Коли після закінчення одіозного «мораторію» на будівництво пам’ятника Іванові Мазепі, що його до 10 липня накладала Полтавська міська рада, на Соборному майдані розпочалися роботи по підготовці майданчика для його спорудження, робітникам почали перешкоджати… депутати тієї ж ради, за рішенням якої монумент і встановлюється. А 15 липня на позачерговій сесії мер Матковський спробував або взагалі поховати ідею спорудження пам’ятника, або, так би мовити, очолити процес. (Мабуть, щоб пам’ятник виготовив придворний архітектор, який половину гонорару віддасть у відкат).
На сесії ухвалене рішення, зміст якого абсолютно непоясненний. Першим пунктом там чомусь знову погодили уже давно погоджене місце розташування пам’ятника Мазепі на Соборному майдані. А другим пунктом міськвиконком зобов’язали «вирішити питання щодо визначення замовника та підготувати проект рішення на розгляд чергової сесії Полтавської міської ради про надання дозволу на спорудження пам’ятника гетьманові України Іванові Мазепі». Це при тому, що вже раніше були надані всі дозволи і пам’ятник виготовлений, потрібно лише підготувати майданчик для його встановлення. 
Справжню суть казуїстики по-Матковському міський голова розкрив на прес-конференції. Очевидно, мера дратує напис на пам’ятнику «Нехай вічна буде слава, же през шаблю маєм права», бо він вважає пам’ятник заідеологізованим. І взагалі: «у разі, коли люди не погодяться встановити бронзового Мазепу на Соборному майдані, міська влада шукатиме інше гідне місце» (з повідомлення прес-служби міської ради). Тобто, насправді це наше полтавське горе, бютівський ставленик Матковський, орел гнізда комсомольсько-податківсько-приватбанківського, не залишає ідеї «витурити» Мазепу на Поле Полтавської битви або ще кудись на задвірки і поставити там коняку та дядька в шароварах з похиленою головою (такою була композиція пам’ятника, яку пропонував один «придворний» архітектор і яка була відхилена).  
Своїми враженнями про одіозну сесію міської ради та інформацією про справжній стан справ навколо спорудження пам’ятника Гетьманові Іванові Мазепі з журналістами на прес-конференції того ж 15 липня поділився голова Полтавської облдержадміністрації Валерій Асадчев.
Отже, пряма мова очільника області.


– Хотів би почати зі свого враження, яке у мене було після сесії міської ради. Мене дуже вразила загальна атмосфера ведення сесії, вона дуже недемократична. Незрозуміло, чи існує взагалі фіксація кількості депутатів. Наскільки мені здалося, не було проголосоване жодне рішення, просто воно було оголошене як ніби результат, але поіменного голосування немає. В усякому разі я роблю порівняння з тим, як іде голосування на обласній сесії, то там є всі фіксації депутатів і кожне голосування фіксоване, можна взяти роздруківку кожного рішення і побачити, хто за що голосував.
На жаль, цього немає у міській раді, і це має бути предметом особливого контролю громади – як відбуваються сесії міської ради.
Тепер зупинюся на документах. Рішення про встановлення пам’ятника Мазепі було прийняте у контексті Указу Президента про відзначення 300- річчя воєнно-політичного виступу гетьмана України Івана Мазепи та укладення українсько-шведського союзу.
Я тут теж хочу зробити невеличкий відступ і сказати, що доля Поля Полтавської битви і інфраструктури, з ним пов’язаної, за 300 років була незавидною. 200 років після битви ніхто про неї навіть не згадував. Ні про битву, ні про поле. І тільки коли Росія одержала серйозну поразку у війні з Японією, вирішено було піднімати патріотичні почуття, і згадали про Полтавську битву. Так з’явився курган загиблим російським воїнам, церква, пам’ятник шведам від росіян і потім шведам від шведів.
Доля всіх цих об’єктів була сумною. Коли прийшли «товаріщі», церкву закрили, в кургані зробили склад пально-мастильних матеріалів, музей зруйнували, і так тривало до 1943 року. Новий правитель у скрутні часи згадав про необхідність підняття патріотичних почуттів, і знову згадали про Поле Полтавської битви. Був відкритий музей, який функціонує донині. Але після цього до Незалежності України про цю інфраструктуру ніхто навіть не згадує. Уже аж напередодні Незалежності будівлю Сампсоніївського храму передали Церкві. Отже, майже 100 років він був закритий. Коли вже мені довелося займатися цими проблемами, то ми мали дуже сумну картину. Тобто ні за керування з Москви, ні за часи першого Президента України Кравчука, ні другого Президента Кучми, ні уряду Януковича ніхто палець об палець не вдарив, щоб привести в належний стан усі об’єкти Поля Полтавської битви. І тільки Президент Віктор Ющенко, якого хтось називає антиросійським, видав Указ, на підставі якого було закладено перші фінансові ресурси українського бюджету на відтворення цієї інфраструктури. Ми нарешті повернули Полтаві саме Поле Полтавської битви, відбудовано перший музей, відремонтовано діючий, відбудовано курган, церква в належному стані – вся інфраструктура в такому стані, що її не соромно показати.
На виконання цього ж Указу було передбачено, що в Полтаві постане пам’ятник Іванові Мазепі. Розпорядженням Кабінету Міністрів 2 квітня 2008 року був створений оргкомітет на державному рівні, який очолює віце-прем’єр Васюник, а також було доручення в частині будівництва передбачених об’єктів Полтавській облдержадміністрації щодо забезпечення виконання плану заходів в межах коштів. Саме тому Полтавська ОДА на виконання рішень Президента і Уряду виступила замовником по цих роботах. 
Ми звернулися до міста, довго місто зволікало з прийняттям рішення, де встановлювати пам’ятник, і нарешті 22 серпня 2008 року було ухвалене рішення про погодження місця розташування пам’ятника. У цьому рішенні погоджене «місце розташування на Соборному майдані у Полтаві. Дозволити Полтавській обласній державній адміністрації як замовнику виготовити проектно-кошторисну документацію, погодити в установленому порядку. Дозвіл на спорудження пам’ятника оформити в установленому порядку». Все.
Тобто цим рішенням конкретної точки встановлення не визначалося. Це відповідь на те, що сьогодні міські керівники намагаються розказувати, що цим рішенням затвердило якусь схему розташування. У самому рішенні немає посилання на схему та і не могло бути вказано, де має стояти пам’ятник, бо для цього треба зробити відповідний проект, провести певні роботи, щоб знати, де мережі пролягають і т.д. 
Після цього рішення у Полтаву було привезено макет пам’ятника. І цей макет довго вивчався, різні точки, де його можна розмістити. Облдержадміністрація у ці роботи вже не втручалась, бо це те, що повинні робити архітектори, які мають сказати, де буде найкраще.
У протоколі засідання архітектурної містобудівної ради від 4.12.2008 р. під головуванням пана Вадімова, головного архітектора міста, перераховано пропозиції щодо розміщення пам’ятника:
1) ліворуч вісі вул. Жовтневої в зону скверу Святоуспенського собору;
2) углиб скверу до перетину містобудівної вісі з вулицею Паризької Комуни та спорудою Святоуспенського собору;
3) на планувальній вісі між спорудою Святоуспенського собору і дзвіниці.
Після обговорення цих варіантів містобудівна рада вирішила погодитись з варіантом розміщення пам’ятника Гетьманові Мазепі на Соборному майдані м. Полтави ліворуч від містобудівної вісі вул. Жовтневої в зону скверу у бік Святоуспенського собору. На виконання цього рішення п. Вадімов видає АПЗ (архітектурно-планувальне завдання), в якому зобов’язує, що ділянка проектування повинна відповідати рішенню від 4.12.2008. на підставі АПЗ йде погодження з Державною службою з питань національної спадщини (п. Кучерук, м. Київ) – вона погоджує саме цей варіант розміщення, який запропонував головний архітектор Полтави.
На виконання цього робить робочий проект. У ньому робиться у масштабі, у кресленнях вся схема розміщення пам’ятника – саме ліворуч від осі вул. Жовтневої – і підписується, погоджується Вадімовим.
Ще кілька нюансів. Поскільки на Указ Президента планувалися ці роботи, то проводився конкурс на кращий проект пам’ятника Мазепі. Є два протоколи засідання журі Всеукраїнського відкритого конкурсу на ескізне вирішення пам’ятника Іванові Мазепі. У першому протоколі записано, що два проекти – № 258530 і другий під назвою «Незалежність-2» – визнати основними і віддати на доопрацювання.
І протокол № 2 від 8 листопада 2007 року: голова Самойленко, члени журі Ткаченко, Бичкова, Кульчинський, Мозок, Підгорний, Вадімов (!), Особік, Тарасенко, Янович; відсутні Семеняга, Білоус, Топорков. Ухвалили: визнати кращим проект Білика і Шевченка – одноголосно. У тому числі й головний архітектор міста Вадімов.
На виконання цього засідала художня рада Національної Спілки художників України. Це не просто люди, які прийшли збоку. Головуючий Олійник – скульптор, народний художник України, член експертної ради з монументальної скульптури Міністерства культури і туризму, Швецов – скульптор, заслужений діяч культури України, Кущ – скульптор, народний художник України, академік, Липовка – скульптор, заслужений художник України; Радіонов – скульптор, заслужений художник України. Вони ухвалили рішення схвалити модель фігури гетьмана Івана Мазепи для подальшого переводу в матеріал бронза.
Як бачите, ні в журі, ні в художній раді не було жодного представника облдержадміністрації. Це питання мали вирішити професіонали, митці. Вони повинні були сказати, де ставити, як ставити, який кращий. Ми вирішили політичне питання – що на Соборному майдані погоджено місце розташування.
Пам’ятник мав бути відкритий до 27 червня, у загальному контексті відзначення 300-річчя виступу гетьмана Івана Мазепи. Міський голова пан Матковський звернувся до нас, що він вважає цю дату недоцільною, що це може бути по-різному витлумачене гостями, котрі приїдуть, і викличе протистояння. Ми пішли назустріч, згодилися відкривати пам’ятник на День Незалежності. Після того, як всі події з відзначення відбулися, настав час встановлювати пам’ятник. І тут антидержавна сутність керівника міста Полтави знову проявилася, він узявся перешкоджати будівництву. 
На сьогодні пам’ятник майже готовий, постамент готовий, зараз іде відливання у бронзі, і треба тільки підготувати майданчик, на якому він має бути встановлений. У принципі, всіх робіт тижнів на 2-3, не більше.
Тепер з приводу сьогоднішньої сесії. Я вам скажу чесно, я так толком і не зрозумів, яке рішення було прийняте, але я зрозумів головне – рішення про відміну прийняте не було. Я дуже радий з того, що антидержавники бояться Мазепу навіть мертвого. Це нас надихає. Не було також рішення і про перенесення цього пам’ятника із Соборного майдану, він залишається на Соборному майдані. 
Отже, я знаю тільки одне – що у зв’язку з тим, що він залишається на Соборному майдані і що нема заборони, ми продовжуємо ці роботи. На виконання рішення Полтавської міської ради було видано розпорядження голови облдержадміністрації про спорудження цього пам’ятника. Ми продублювали це рішення, розуміючи всю політичну казуїстику, яка може бути навколо цього.
Якщо мова йде про те, щоб передати його міськвиконкому, у нас заперечень цьому нема. Ми його збудуємо і передамо міськвиконкому. Тому на сьогодні ми не бачимо жодних перешкод, крім технічних, до того, щоб збудувати пам’ятник Мазепі у Полтаві. Звичайно, якщо ці перешкоди будуть робитися, ми будемо їх розв’язувати у правовому полі. Але головне, політичне рішення залишилося в силі – пам’ятник має бути на Соборному майдані, конкурс виграли скульптор і архітектор, які офіційно зафіксовані протоколами – Шевченко і Білик, цього теж ніхто не поміняє. Функція замовника державній адміністрації надана рішенням уряду – міська рада цього скасувати не може, тому ми до кінця виконаємо це рішення, і після цього виконаємо рішення, яке було прийнято сьогодні про те, щоб його передати місту.
Але, звичайно, ми не можемо не помічати, що сьогодні у Полтаві керівництво міста веде відверту антиукраїнську і антидержавну політику. Мені, наприклад, сьогодні було дуже дивно, що сесія міської ради починається не з державного Гімну (що, сьогодні Полтава – це не держава Україна, вона перебуває у підданстві іншої держави?). Добре, що ще не прозвучав гімн Росії (замість Українського, як це відбувалося нещодавно на Полі Полтавської битви). Тому, я думаю, свідомі українці повинні розуміти, що боротьба за Українську державність триває, за її історію, її культуру. Особливо це повинні усвідомити молоді українці, яким далі будувати нашу Українську Державу. І сили, які не хочуть, щоб Україна була українською, є, хоча вони маскуються, їм соромно так виступати відкрито, вони намагаються за всілякими хитромудрими рішеннями сховати свою сутність. А сховати не вдасться. Доведеться відповідати за кожне рішення. 


 
Наступна >
Free design by [ Anch ] Gorsk.net Studio
t