Меню
Хатня
- - - - - - -
:: Новини і статті
Політика
Суспільство
Культура
Маzепа-Фест
Освіта
Мова
Історія
Релігія
Історія Просвіти
Молода Просвіта
Незабутні
Рахівник
Древлянські звичаї PDF Надрукувати
Євген Пашковський народився 19 листопада 1962 року на станції Разіне у Житомирському краї. Навчався в індустріальному технікумі та педагогічному інституті. Між тим – праця монтажником на будівництві, короткочасне шахтарювання, метробудівництво, асфальтівництво, підпрацьовування вантажником на різних складах, солдатчина, мандрівне вільне заробітчанство. І – Слово. Пекуче, виболене, справжнє. Його голосом говорить, його інвективами бунтує дух української людини, якій нав’язують чужі й націєзнищувальні закони злодійського кодла.  
Євген Пашковський – лауреат Міжнародної премії Фундації доктора М.Дем'яніва "Свобода і мир для України" (1993), міжнародної премії Фундації Є.Бачинського "В свічаді слова" (1997). 
Євген Пашковський – автор романів "Свято" (1989), "Вовча зоря" (1990, "Безодня" (1992), "Осінь для ангела" (1993), роману-есею "Щоденний жезл" (1999), за який у 2001 році йому присуджено Шевченківську премію. 
Проза Пашковського – густа, метафорична, місцями вона немов переходить у верлібр. Спочатку в цей потік навіть страшно увійти, але той, хто зробить цей крок, поринає в глибину колективної народної свідомості. Розчиняєшся в ній і плаваєш, відчуваючи величезну інтелектуальну й естетичну насолоду. І – мужність жити. Критики відзначають, що у прозі письменника органічно поєдналися потік свідомості і глибока християнська традиція.


Древлянські звичаї

Скільки пригадую древлянські звичаї, все гріють руки! – гріли руки на тюремнях, воланнях, конаннях шевченків, всієї біднезної інтелігенції позаминулого віку; гріли руки на злиденнях, сухотнях, здихотнях, на муках щоденних тесленків, васильченків; гріли руки, як консерви з тушонкою, на буденнях і самоспаленнях найжертовніших синів минуловіку; гріли руки на погибелях стусів, тихих; гріли руки в теплокалюжах крові чорноволів; гріли руки над вогніючим прожекторами й мільйоноочим майданним запалом, над упованням і обнадією сто раз оббілованих, переобдурених ними! гріли руки на смертях обезголовлених, повішених силоміць, постріляних у потилиці, попалених заживо! гріли руки на маревних цілинах і морозних «бамах», на малих землях і великих чорнгробилях; гріють руки на незгораючих кістякових вогнищах, на розстрільнях і голодарнях, палаючих крізь кагати; гріють руки на недовихрипленому, недожитому всіх прелюто повбиваних, всіх живцем прикопаних; і скільки древлянніє гибловік, свої своїх здають, гнівлять, спалюють – і гріють руки; гріють на світловогні достойніших і на чорногангренному загниванні! на хрипах збезбожненого, зненависнілого в нерозкаянствах, недоживого і недомертвого несвіту; гріють руки на антоновому вогні лихоманніючої розбратом країни; гріють руки на всьому, в гарячці присмертей виболілому іншими; на останніх сподіванках і допомоги чеканнях; гріють руки на всьому, від погорільських трипіль до прогорілих виборів; від катованих палями до поприхромлюваних серед площ ідоляками! гріють руки на безпорадності загнаних, на безправ'ї тлінних вже, на праві нації називати жертовних героями; гріють жирні, стікаючі гарячим смальцем, як деруни картопляні, пухкенькі ручки на всьому всевіковому народогориську; на всіх тремтячожахких коналовах – гріють на холонучих повільно трупах; гріють за пазухами сиріт, замерзаючих по канавах; гріють руки – і все не можуть вигріти свої роздуті, звеличнені, придемохрячені, помутантнені, пренаглезні, слизькі, зропушені, прищавосірі, на тепло стогнань, на останній схлип роззявлені, комуножаб'ячі душаки; щоб миті безсмерть, щоб всю жалобу випити, їх непогребний лєнінодух надихає – 

і лізуть, тягнуться, гріють руки, оскорботнені братоїди; тому й не люблю злонадхнень історії, що сковує руки доброму – і відохочує добродіяти для вітчизни й ближнього; тому – щоб не згадувалось! – у нас є одна історія: майбутнє.

25.12.2007

 Євген ПАШКОВСЬКИЙ



 
< Попередня   Наступна >
Free design by [ Anch ] Gorsk.net Studio
t