Про Загреб — місто, яке люблять мешканці, і заповідник «Плітвицькі озера» як єдиний біомеханізм

Сер 12, 2010 | Posted by | Filed under Суспільство

Загреб: дух автентики

Нині, проїжджаючи в Києві повз кінотеатр «Загреб», згадуватиму це місто, як загалом гостинну й самобутню Хорватію. Чому я тільки зволікала з відвідинами цього краю? Загреб у мене відтепер асоціюється з платанами, модринами, тисом червоноягідним — усі ці дерева й кущі повсякчас зустрічаються в столиці Хорватії, а також у Будапешті та нашому Ужгороді.

Місцева гід пані Ясміна спершу повела нас на Центральне кладовище, яке, за її словами, вважається другим за красою у Європі. Воно було побудоване за проектом Германа Болле в 1873 році. Ось високий мур, по внутрішній бік якого — аркади з похованнями, що засвідчені мармуровими плитами з викарбуваними іменами. На центральному місці — могила колишнього президента Хорватії Франьо Туджмана. Неподалік гробівець «тайкуни»: так хорвати у просторіччі називають своїх скоробагатьків, поєднуючи в одному слові «тайну» і «куну», національну грошову одиницю. Нині така мода: чимало багатіїв облаштовують собі розкішні посмертні пам’ятники ще за життя. І в нас немало такої дивовижі — наприклад, у Львові, на сумно–славетному Личакові…

Аграмом. Майже всі туристичні об’єкти обходили, звично на слова гіда повертаючи голову то праворуч, то ліворуч. Ось вежа XIII століття Лотршчак, від якої відкривається чудова панорама на ціле місто. Шкода, що ми не могли пересвідчитися: звідти щодня спеціальна гармата сповіщає дванадцяту годину. Ось старовинні Кам’яні Ворота з невеличкою каплицею, де поміщена старовинна чудотворна ікона Богоматері. Ось храми: церква святого Марка, покровителя Хорватії, з її дахом із глазурованої різнокольорової черепиці, якою викладено герби Хорватії, Славонії, Далмації та Загреба (ХІХ ст.); церква святої Катерини; кафедральний собор Успіння Божої Матері з написами глаголицею, кирилицею й латинкою. До землетрусу 1880 р. там було аж тридцять шість вівтарів. Екскурсія у цьому соборі, підкреслила гід, може тривати понад три години — так багато пам’яток різних архітектурних стилів збереглося там.

Не забуваймо: Хорватія — слов’янська католицька країна. Скажімо, Загребський університет заснували 1663 р. єзуїти — це католицький орден. Писемна графіка — латинка, і багато що є зрозумілим у написах, які нам траплялися: Za popravak katedrale — на реконструкцію кафедрального собору. Чи відразу ясно, що означають слова ulaz та izlaz? Можна здогадатися, хай і не з першого разу, що це — вхід та вихід.

Люблю, коли після оглядової екскурсії є можливість поблукати самій по місту, аби хоч трохи вловити його дух, неповторну ауру. Загреб і справді здався мені музеєм під відкритим небом: дбайливе ставлення мерії міста, самих городян до своєї спадщини відчутно на кожному кроці. Наша гід пані Ясміна недарма підкреслила, що мешканці столиці сплачують неабиякі податки на реконструкцію пам’яток, зокрема й старої забудови, яка відновлюється винятково скрупульозно, відповідно до архівних документів певної епохи. Наглядові органи контролюють кожну копійку, витрачену на відновлення старовини, хоч як парадоксально звучать такі слова. Дух автентики можна зберігати по–різному. Стара забудова, що перетривала віки, завжди слугує особливим взірцем для архітекторів різних поколінь, які покликані донести знаки різних епох, аби потвердити спадкоємність поколінь та цінностей. А в нас намагаються знищити навіть те, що вціліло після всіх катаклізмів…

Дух сучасності — це новобудови, які тактовно, елегантно вписані в раніше укладений архітектурний візерунок столиці. Дух сучасності — це й модерний трамвай із кондиціонером (таку модель нібито давно збирається закупити адміністрація столиці України), чудові книгарні, які впадали в очі на кожному кроці. А ще, зокрема, найстильніший у Європі громадський… туалет, обладнаний ліфтом! І, як розумієте, це не така вже й дрібниця — той «королівський будиночок».
Плітвицькі озера — сто див водночас

Прибуваємо до заповідника «Плітвицькі озера» (хорватською — «Плітвічкі єзера»), який є одним із природних див Європи. Шістнадцять озер поєднані між собою дев’яносто двома каскадами водоспадів. Із 1970 року заповідник перебуває під опікою ЮНЕСКО як світова пам’ятка природи. Фотоапарат із найчутливішим об’єктивом не зможе передати мінливості, потужної динаміки води у феєричних водоспадах, правічного спокою блакитно–смарагдових озер, гри світла й тіні, всеможливих відтінків зеленого кольору у кронах сотень дерев. Через те варто все побачити на власні очі. Переходиш дерев’яними містками, прокладеними понад водою, — повсюди супроводжують нелякані рибини, які, здається, роздивляються нас, людей. Саме поєднання води, гір і лісу створює особливий настрій.

Відвідувачів у заповіднику неймовірна кількість, але це, повірте, не створює дискомфорту. Всі попереджені про те, що рибок не можна годувати, в озерах не можна плавати, у печерах — не обривати сталактити тощо. Ну само собою зрозуміло — не смітити, не розпалювати вогнищ, не ламати дерев та кущів, не рвати квітів. Скромні дикі цикламени дивляться на вас звідусіль своїми фіолетовими квіточками — та зась рукам бодай наблизитися до них. Увесь догляд за парком, що з 1949 року має статус Національного, полягає передусім у невтручанні в природні процеси, що мають тут свої особливості. Тут панує особливий гомеостаз, взаємопов’язаність–взаємодія стихій, які ніби граються одна з одною. Ось тут, на одному метрі майже дикої природи, є місце для кущів ялівцю високого і скумпії, фіалок та цикламенів, а при самій дорозі безборонно розрісся релікт — плавун булавовидний, занесений до Червоної книги.

Екскурсія заповідником триває приблизно двох iз половиною години, під час яких можна находитися пішки, намилуватися неповторними краєвидами, постояти біля водоспадів, проїхатися на гірському автобусику і поплавати на невеличкому катері. І ціна квитка 95 кун (це приблизно наших 95 гривень) варта того.

Справді, природа облаштувала просто–таки феєричну демонстрацію своїх чудес, зосередивши їх на одному просторі. Водоспади, приміром, можна побачити не тільки тут, але ось такі грандіозні каскади, де вони, здається, нанизані один на наступний, ніби іскристе плинне кришталеве намисто… Горами як такими теж начебто нікого не здивуєш, але тут вони поєднані з низкою озер, утворюючи з ними одне гармонійне ціле. Те саме можна сказати і про ліс із найрізноманітніших порід, чагарники, кущі, фантастичне різнотрав’я. Отож, Плітвицькі озера — унікальний витвір природи, і людина має подолати спокусу втручатися у єдиний біомеханізм, який склався тут за тисячоліття.


Людмила ТАРАН “УМ”

Tags:
Comments are closed.