«Прийми, о Господи, Вкраїну, нехай ми будемо людьми»

Лип 23, 2010 | Posted by | Filed under Незабутні

До 70-річчя від дня народження Івана Сокульського (1940-1992)

 Постать Івана Сокульського продовжує привертати до себе увагу. По-перше, як прекрасного поета, інтимна лірика якого бен­тежить душу, а громадянська поезія вселяє сили, не дає зневіри­тись. По-друге, як визначного громадського діяча, дисидента, що ціною власного життя виборював право, для себе і всіх, бути украї­нцем, мати власну державу незалежну Україну. Особа поета і громадянина викликає зацікавленість у середовищі інтелігенції, студентства, і не лише напередодні чергового ювілею: про нього надруковані десятки статей в періодиці, філологи досліджують його поетичну творчість, а історики дисидентську діяльність, Іванові Сокульському присвячують вірші, про нього знято фільм, на почат­ку нинішнього року Указом Президента України Віктора Ющенка поета нагородже­но орденом Свободи (посмертно).


Іван Сокульський народився 13 липня 1940 року на хуторі Червоноярському Синельниківського району на Дніпропетровщині.

Хутір «єдина вулиця в центрі ойкумени степу» лежав поблизу колишнього Ненаситецького порогу на Дніпрі. Зі сте­пом, порогами, Дніпром були пов'язані перші найсильніші вражен­ня від світу. Вони (Дніпро, пороги, степ) стануть трьома китами всього життя і творчості Івана Сокульського.

У 1962 році І. Сокульський вступив на філологічний факу­льтет Львівського університету. Львівське оточення, архітектура старого міста і, звичайно ж, сам університет, де на початку 60-х ще лишалося трохи від «колишньої академічної атмосфери», мали зна­чний вплив на Сокульського. І все ж «довше двох років не міг ли­шатися без щоденного причастя Дніпром і степовою далечінню» з третього курсу перевівся вчитися до Дніпропетровська.

Ще під час навчання у Львові Сокульський прилучився до того культурно-національного руху, що ширився всією Україною, пізніше діставши назву шістдесятництва. Провісниками того руху були Василь Симоненко, Ліна Костенко, Іван Драч, Микола Вінграновський, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Алла Горська… Відчуття своєї приналежності до цього покоління, близьке знайомство з ко­лом тодішньої київської інтелігенції формувало світогляд його як «українця з усіма випливаючими звідси наслідками».

Саме тому з перших днів навчання він став предметом пи­льної уваги «компетентного» представника КДБ, приставленого до університетської молоді. Як наслідок, 5 травня 1966 р. його виклю­чили з університету за неблагонадійність і написання націоналістичних віршів. На цьому нормальне життя скінчилося почалися по­невіряння. На прожиття юнак мусив заробляти, влаштовуючись на різні випадкові та тимчасові посади не за фахом. У друк не прорва­лося нічого, крім кількох публікацій у журналах. Запланована у ви­давництві «Молодь» збірка його поезій так і не побачила світу. Від­чай того становища вилився в рядки:

 

Щодня в мені вмирає вірш,

їх не встигаю хоронити.

Вмираю й я… Ти не повіриш? –

Без них не хочу жити!

 

Без них не хочу… То не я

Чужа людина, що на мене схожа!

 

Улітку 1968 року, коли на Дніпропетровщині була розгор­нута «антисоборна» кампанія, Сокульський стає одним із авторів «Листа творчої молоді м. Дніпропетровська» на захист роману «Собор» Олеся Гончара та його однодумців. У «Листі…» говорило­ся про втрати, яких зазнає українська культура, про гнітючу атмос­феру, в якій жила інтелігенція в місті, наводилися конкретні факти її переслідування. Це був відчайдушний крик тривоги і протесту, яким молодь хотіла розбудити почуття совісті та обов'язку керів­ників. Його не почули. В документах КДБ «Лист…» назвали «антирадянським документом, в якому паплюжиться національна політи­ка радянського уряду». Навіть саме ознайомлення з цим докумен­том вже інкримінувалося як «антирадянська агітація і пропаганда».

Для Сокульського «Лист…» став першим порогом, перей­шовши який, «шляху назад не було». Як одного з авторів «Листа…», його заарештовують. Передчуваючи все, через що доведеться прой­ти, він занотує у своєму записнику: «З ярликом на шиї, мов з пет­лею, я іду на сором і на глум».

У 1970 році в місті відбувся судовий процес (разом з І. Сокульським у справі проходили В. Савченко та М. Кульчинський), який набув широкого розголосу далеко за межами області.

Вироком суду молодий поет Іван Сокульський визнаний особливо небезпечним державним злочинцем, якого засуджують до чотирьох із половиною років позбавлення волі в колонії суворого режиму. Ув'язнення він відбував у таборах Мордовії та Володимирського централу.        

Звільнившись із місць ув'язнення після повного відбуття строку в 1973 р., він вступає до Української Гельсінської Спілки. Він розуміє, що боротися за такий спосіб життя, де людина сама по собі має цінність, «даровану від Бога неповторність», право «пройти шляхом своїх тривог», а не віддати життя задля чужої мети, небезпечно. Адже з перших днів ство­рення Української групи органи КДБ почали переслідувати її членів. Та життєва позиція Сокульського, виголошена ним у вірші «Кредо» «Не боятися бути Далі боліть».

У 1980 році його заарештовують.

Друге засудження було ще суворішим, 10 років в'язниці і 5 ро­ків заслання максимальний термін, який присуджували особливо не­безпечним державним злочинцям. Покарання відбував у сумнозвісному таборі смерті в с. Кучино Пермської області, де обірвалося життя Васи­ля Стуса. Виникла реальна загроза і життю Івана Сокульського.

 

Усе, усе належить Богу!

У його ласці кожна мить.

Мій біль-зажур, мою тривогу

прийми, о Господи, прийми.

Не допусти мого загину,

покрий мене небес крильми!

Прийми, о Господи, Вкраїну,

нехай ми будемо людьми,

 

цей вірш народжується в камері Кучинського табору.

Незважаючи на такий важкий життєвий шлях 13 років та­борів, 72 доби безперервного карцеру, Іван Григорович лишився справжнім українським інт
елігентом, «лицарем духу», як назвав його український художник Панас Заливаха.
Усі, хто близько знав Сокульського, говорили, що навіть зовні помітна була в ньому якась задивленість «понад себе», якесь «внутрішнє світло», яким ніби писаний був увесь Іван. В Євангелії від св. Іоанна є слова: «А світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його». Оте «перше світло», яке, за словами Сокульського, було сховане в ньому, допо­могло вижити у тому світі, а ще творчість, що була єдино можли­вою формою самовираження.

І хоча більшість поезій позначені топонімікою Мордовії та Уралу, живе в них стихія духмяного степу і широкого Дніпра.

 

Степ навсібіч безберегий,

Простір на тисячі літ!

Всі, в цей чорнозем полеглі,

мій неперервний рід.

Відкрито усе до основи…

Крізь віки проглядає Дніпро-сивочуб.

Простору й далечі мова! –

На всю Україну чуть.

 

Чисті, одухотворені, піднесені вірші до краю сповнені тугою за рідною землею. Ліричний герой зосереджується на «значущій сут­ності» своєї землі. Через образи-символи «каменю», «світла», «гори», «висоти», якими переповнені поезії, він занурюється у стихію свого першопочатку, завдяки їм відтворює цілісний образ світу.

Звільнився Сокульський з місць ув'язнення лише у часи пе­ребудови у серпні 1988 року. І то одним з останніх після протестів світової громадсь­кості. Став активним рухівцем, просвітянином. «З невеликим тіс­ним колом січеславської інтелігенції» видає культурологічний аль­манах «Пороги», бере участь у Форумі української поезії «Золотий гомін», готує до видання свою збірку «Владар каменю», яка побачила світ після смерті автора (поет помер 22 червня 1992 року). Довідка про реабілітацію, затримавшись у дорозі, надійшла родині на 40-й день після смерті.

Збірка «Владар каменю» вмістила лише невеличку частину, створеного поетом за життя. Видання його творів продовжуються. Стараннями дружини, громадської діячки Орисі Сокульської, поба­чили світ збірка вибраного «Означення волі», унікальна книга лис­тування з донькою «Листи до Марієчки», двотомник епістолярної спадщини «Листи на світанку», вибрані поезії «Лірика». Творчий доробок Сокульського, мов магічне свічадо, віддзеркалив одухот­ворену постать поета-філософа, осягнення якої ще попереду.

 

Світлана МАРТИНОВА, старший науковий співробітник

музею «Літературне Придніпров'я»



Tags:
No comments yet.
You must be logged in to post a comment.