МИ ЗНАЄМО ПРАВДУ ПРО ГЕНОЦИД

Вер 25, 2008 | Posted by admin | Filed under Незабутні

Відповідь українського журналіста російським історикам 

Олександр КРАМАРЕНКО "Слово Просвіти"


Сподіваюся, багато хто бачив, як несамовито волає у натовпі справжній злодій, який зрозумів, що його ось-ось викриють. І не лише волає, а й навіть стрімголов біжить у бік від оббреханої ним людини. Але річ у тому, що робить він це зовсім не з метою затримати ту людину, а для того, щоб, вигравши час, збити з пантелику присутніх та втекти від переслідування й відповідальності за скоєний злочин.
Щось подібне, на жаль, спостерігаємо і в полеміці російських істориків і Станіслава Кульчицького з приводу Голодомору на сторінках газети “День” (від 16 квітня та 3 червня цього року). І стає ніяково від думки про те, що така поважна газета надає свої шпальти для шовіністичної маячні прокремлівських учених.
Але не будемо про сумне. І пензенський професор Віктор Кондрашин, і його колега з МДУ Михайло Дмітрієв в один голос висловлюють жаль із приводу того, що всі їхні українські опоненти покрокували за своїми провладними політиками, вважаючи Голодомор геноцидом.

Але чи справді це так? Кожен, хто хоч побіжно знайомий із сучасною російською та українською історіографією, скаже, що ні. Адже в Україні сьогодні є такий відомий історик, як Петро Толочко, який публічно не визнає геноцид власного народу. А хто є у вас, панове Кондрашин і Михайло Дмітрієв, хто б на вищому науковому рівні визнав би його? Так, є Юрій Афанасьєв — мужній та чесний учений і людина. Але навіть він, на жаль, у вашій “демократичній Росії” сьогодні відважується лише на красномовне мовчання. Тобто як не крути, виходить одностайний “одобрямс” позиції Кремля, панове історики, саме у вас…
І Кондрашин, і Дмітрієв укотре демонструють підозрілу з точки зору самостійних учених одностайність, стверджуючи, що немає жодного більшовицького документа, який би засвідчував геноцид українців, тому й визнавати його геноцидом не можна.
 Виходить, і один, і другий в такому випадку не визнають і єврейського Голокосту, оскільки немає жодного фашистського документа, який би засвідчував потребу нищення євреїв за етнічною ознакою. Отож полемізувати з цими російськими гуманістами будь-якій порядній людині, зізнаюся, навіть ніяково.
 Проте дозволю собі пояснити цим ученим, що будь-який злочинний режим, як і банальні карні злочинці, думають про наслідки своїх діянь і чомусь не залишають автографів на місцях злочинів.
Тепер приділимо увагу окремим фраґментам публікації в “Дні” Михайла Дмітрієва, щоб згодом повністю зосередитися на полеміці з головним фахівцем Росії зі спростування факту більшовицького геноциду українців 1932—1933 рр. Віктором Кондрашиним.
Переконаний, що пан Дмітрієв як організатор майбутніх московських дискусій з приводу Голодомору публічно пообіцяв на сторінках “Дня” запрошувати українських журналістів, автора цього матеріалу не запросить. Хоч не знаю жодного українського журналіста, який би мав стільки публікацій на тему Голодомору в українській пресі (зокрема й у “Дні”), скільки маю їх я.
Одначе не запросить. І навіть якщо захоче це зробити, то люди із “суворим чесним поглядом” у тому ж таки МДУ (де я, до слова, свого часу навчався) порадять йому не робити цього, і він як справжній росіянин не забариться погодитися з ними.
Пан Дмітрієв пропонує українським ученим-історикам вести публічну дискусію з їхніми російськими колегами на сторінках “Дня” й на українських телеканалах. Хоч у цьому випадку йому, очевидно, етичніше було б запропонувати таку дискусію на сторінках, наприклад, “Известий” або “Комсомольской правды”, а також на каналі ОРТ. Однак гадаю, що вихований професор свідомо не робить цього й замість запрошення гостей з України сам “со товаріщі” напрошується в гості до нас.
Як ви думаєте, чому? Вагаєтеся? Ініціювати такого роду полеміку у всуціль “демократичних” російських ЗМІ (а це неминуче призведе до бродіння в умах росіян) сьогодні просто небезпечно, тому М. Дмітрієв не робить цього — хоч би для того, щоб залишитися після цього професором МДУ. Чи не так, пане Дмітрієв?
Ось, нарешті, дістався й до “неспростовних” квінтесенцій щодо Голодомору-негеноциду і самого Віктора Кондрашина.
Дивно, але для цього видатного російського історика світові авторитети в галузі дослідження Голодомору — зовсім не Стефан Куртуа, Норман Дейвіс, Роберт Конквест або Джеймс Мейс, а маловідома амери

Tags:
No comments yet.
You must be logged in to post a comment.