САМОБУТНІСТЬ

Бер 31, 2010 | Posted by | Filed under Освіта

Росіяни стали жертвами власних чеснот. Я не знаю жодного іншого народу, у якого б деградація зайшла так далеко, як у росіян. Це вже не народ, а підодіяль­ник, у який можна засунути, запхати, влити, втелю­щити все що завгодно. Похмурий народ — запійний, блудливий, ледачий, байдужий, позбавлений загаль­ної значущості й загальних уявлень про добро й зло. Інтелігентська гра в хороший нещасний «народ» і пога­ну «владу» закінчилася поразкою самої інтелігенції.

Не радянська влада нав’язала себе народу, а народ по¬годився прийняти й терпіти радянську владу.
Нас безліч разів попереджали про катастрофу, наво¬дили докази. Ми тільки відмахувалися. Найрозум¬ніших оголосили божевільними. Російська культура має дивну особливість: у неї коротка пам’ять. Знання не накопичуються. Вони зливаються, як помиї.
Російська думка — сліди на піску. Наговорять, на¬курять, згадають Тютчева, посміються, розкажуть анекдот, висварять владу, посперечаються, потанцю¬ють, поцілуються, поб’ються й розійдуться по кістках, по могилах.
Прийде наступне покоління — і все знову «від яй¬ця». Знов накурять, знову згадають Тютчева.
Думка Пушкіна, що в росіян є «байдужість до вся¬кого обов’язку, справедливості й істини, це цинічне презирство до людської думки й гідності — презирство до всього, що не є необхідністю» (чернетка листа до Чаадаєва), досі звучить як уперше.
Ми нікуди не просунулися в наших міркуваннях, можливо, насамперед тому, що, як і раніше, впус¬каємо в себе цю отруту займенника «ми».
Ми убиваємо без ліку, але не тільки не каємося, але навіть не пам’ятаємо. Приклад з Катинню. Той-таки Пушкін як національний поет брав участь у брошурі «На взяття Варшави».
Зараз відбувається формування тієї дивної маси лю¬дей, що розселена на території Росії. Ці люди схожі в одному: вони не готові допомогти один одному. Але во¬ни не готові допомогти й самим собі. Кажуть, росіяни щедрі. Але грузинська гостинність сильніша за російську. Кажуть, росіяни — безкорисливі. Але інду¬си ще більш безкорисливі. Росіян, швидше, поєднують погані якості: лінощі, заздрість, апатія, спусто¬шеність.
Насрать. Не думати. Плисти у своєму човні.

РАДІСТЬ УБИВСТВА
Росіянин роздирається між самознищенням і волею до насильства. Пам’ятаю, як у нас удома великий ра¬дянський сановник ставав на коліна перед нашою домпрацівницею. Це його настільки збуджувало, що Павло Павлович перетворювався на яскраво-червону тварину.
Важко собі уявити народ, який більше схильний до мордування себе й інших. Росіянин любить зіпсувати життя іншому, засадити його у в’язницю або хо¬ча б висотати нерви. У росіянина глибоко в душі за¬ховане бажання вбивати. Росіянин завжди любив публічні страти. Завжди переживав і за ката, й за повішеного. Він був переполовинений. Це і є російський національний театр, а МХАТ — це тіль¬ки Чехов.
Немає нічого ріднішого від блатного трафарету: убити, пограбувати, пропити й у шинку поплакатися про душу, про любов.

Віктор ЄРОФЄЄВ
(з книги «Енциклопедія російської душі»).

Tags:
No comments yet.
You must be logged in to post a comment.