Вона несла світло в цей немилосердний світ

Пам’яті Атени Пашко

20 березня зупинилося натруджене і змучене українськими бідами серце Атени Пашко, удови В’ячеслава Чорновола, талановитої поетеси з когорти шістдесятників, провідниці Союзу українок, під чиїм керівництвом ця жіноча організація відроджувалася в Україні, і на Полтавщині зокрема.

Для багатьох наших співвітчизників пані Атена була яскравим прикладом справжньої Українки. Шляхетна, вродлива жінка, вірна дружина Чорного Вола, котрий вів глибоку борозну Української Волі, незалежна, горда і діяльна громадянка, вона жила за законами Божої правди, любові до ближнього і рідної землі.

«Не накладай з дияволом», — цей принцип, якого, на жаль, багато хто не дотримується і в наш час, для неї був самозрозумілим як такий, що випливає з вірності Богові й Україні.

Кожна зустріч із цією дивовижною жінкою вливала в наші душі енергію і віру в перемогу української справи. Вона була для нас і посестрою, і матір’ю.

Атена Пашко народилася 10 жовтня 1931 року у селі Пруси (нині Бистриця) Дрогобицького району на Львівщині. Семикласницею складала вірші і передавала повстанцям УПА. Кілька разів виконувала їхні доручення, передаючи листи з рідного села у сусідні. Не боялася юнкою, не лякалася підступів гебістів і тоді, коли їздила до чоловіка на побачення у табори, наражаючись на прес державної машини, звільнення з роботи і ризикуючи опинитися в ув’язненні. «І як вам, жінко, на нарах спиться?» — цей вірш Атени Пашко пронизує серце.

Вона брала участь у виданні підпільного журналу «Український вісник», виступала на захист репресованих діячів культури. «Лезо моєї стежки» — так промовисто назвала поетеса останню свою збірку, що вийшла 2007 року у київському видавництві «Смолоскип».

Пані Атена відійшла в інший, сподіваємося, милосердніший світ, не дочекавшись об’єктивного розслідування вбивства свого чоловіка. На жаль, наше суспільство дозволяє, щоб перед виборами його обезголовлювали — убивали найавторитетніших, найчесніших державних діячів: 1998 року — Вадима Гетьмана, 1999-го — В’ячеслава Чорновола…

Вона була світлою людиною на чорній українській дорозі розбрату і зрад. І нам залишився їхній з Чорноволом заповіт: « Дай Боже нам любити Україну понад усе сьогодні — МАЮЧИ, щоб не  довелось гірко любити ВТРАТИВШИ. Настав час великого вибору: або єдність і перемога та шлях до світла, або поразка, ганьба і знову довга дорога до волі…»

…Десь там, на Чумацькім Шляху, вони зараз ідуть удвох: гарячий, дерзновенний Чорний Віл українського поля і його світла, мов ромашка-королиця, Атена.

Вічна Вам пам’ять! Хай Господь упокоїть Ваші душі у Царстві Світла!

Tags:
No comments yet.
You must be logged in to post a comment.