«… Літератури дивна течія…» від творця духовної ноосфери Василя Яременка

«Меншою мірою науковий пошук, більшою – повернення і видання забутих та відкинутих письменників», – таке амплуа одного з найвизначніших сучасних літературознавців Василя Яременка. Його нове «літературне дітище», котре вийшло у світ цього року у двох книгах під назвою «Літератури дивна течія…», до речі, власним коштом автора, – це методологічні статті з вивчення процесу ХІ-ХХ століть, перші публікації документів, статті-розвідки, есеї, рецензії, літературознавча публіцистика, над якими науковець працював з 1963 року. Більшість статей вже була опублікована у періодичній пресі України та книжкових виданнях, у журналах «Дніпро», «Книжковий клуб плюс», газетах «Літературна Україна», «За українську Україну». Деякі праці професора Яременка через цензурні перешкоди свого часу так і не були надруковані, тому бачать світ уперше.

З перших рядків розумієш, що це не те фальшиве літературознавство, котре спотворює літературний процес. Новизна матеріалу, насиченість фактами, легкий науковий стиль, емоційність і водночас глибока аргументованість викладу, чітка громадянська позиція, стійкість і послідовність у відстоюванні української національної ідеї… Скільки роботи, клопотів, пошуків взяв на себе автор – найкраще про це міг би розповісти – напевно що сам Василь Васильович. Розумієш і цінність видання, адже наклад кожної книги – лише 500 примірників. Якраз вистачить подарувати кожному землякові із села Загрунівки, що на Полтавщині, де минули дитячі роки автора і звідки я родом. Гордість розпирає душу, що навчалась у тій школі, де навчалася ця видатна людина. Наступного року нашу школу закриють назавжди…

І те зауважу: прикро, що наша влада, не розуміючи чи не бажаючи розуміти цінності такої титанічної, без перебільшення, роботи науковців, не виділяє на видання книг коштів. Чому вчений, даючи лад у духовній спадщині пам’яток мистецтва слова, повертаючи несправедливо забуте, популяризуючи знання про літературу, має робити це власним коштом?

«Перший світський письменник і мислитель України-Русі – князь Володимир Мономах», «Листи Бориса Грінченка до Володимира Гнатюка», «Трагічний

оптимізм. Літературний портрет Олександра Олеся», «Час і простір поезії

Володимира Свідзінського», «Прозова спадщина Василя Симоненка»… Десятки статей і яких!
Діапазон праць професора з історії української літератури напрочуд широкий
– від часів України-Руси до сьогодення. Щира поліфонія книги то

відсилає нас у казку сивої давнини, то повертає в мінливо-тривожну сучасність.

До речі, над публікацією спадщини Василя Симоненка літературознавець працював 23 роки. Особливо цікаво науковець трактує різні «літературні казуси», які траплялися з творами українських письменників при виданні. Там літеру не ту поставили, там кому не доставили. От і виходить щось типу «Казнить нельзя помиловать». Іноді такі, на перший погляд незначні, помилки з боку публікаторів дорого коштували авторам.

Замість післямови упорядники Олена Мислива та Тетяна Олещенко подали
вибрані дарчі написи на подарованих професорові Яременку книгах. Не для
того, аби показати, скільки відомих і шанованих людей йому дарували власні
видання. Мати стільки друзів, товаришів, які тебе цінують і поважають твій
талант – позаздрить не один письменник чи літературознавець. І те, що вони про тебе говорять, як відгукуються – найкраща об’єктивна «післямова» до праці усього твого життя.

Tags:
No comments yet.
You must be logged in to post a comment.