ЧОТИРИ МОВИ Й ОДНА ШВАЙЦАРІЯ

Чер 27, 2012 | Posted by | Filed under Мова

В Україні дуже часто ті, що не хочуть знати української мови або намагаються витіснити її на узбіччя державного життя, посилаються на мовний досвід Швайцарії. Хоч більш-менш освіченій людині навіть інтуїтивно зрозуміло, що такі мовні «демократизатори» відверто спекулюють на цій темі, однак в Україні про реальний стан мовної практики в Швайцарії справді майже нічого невідомо. А те, що відомо, схоже на міф. З розповіді журналіста Любомира Винника, уродженця Прикарпаття, громадянина Швайцарії, зайвий раз можемо переконатися, що мовні спекуляції прибічників так званої офіційної двомовності в Україні, а насправді російської одномовності, з Партії регіонів, КПУ та інших проросійських політичних об’єднань не мають нічого спільного зі швайцарським мовним досвідом.

У чотирнадцять разів меншою від України є Швайцарія. Майже 70 відсотків її поверхні вкривають скелі та льодовики. Жодних природних багатств не має тутешня земля. І все ж це одна з найзаможніших країн світу. Як до цього швайцарці дійшли, запитають себе близькі й далекі сусіди? Але оскільки середня людина навіть у мультимедіальних часах залишається поверховою, про малу альпійську країну в серці Західної Європи вигадано чимало міфів, серед яких важко відрізнити правду від байки. Бродить світом і міф про швайцарське поліглотство, буцім кожний швайцарець – це ходячий словник. Як може фунціонувати держава, до того ще й така мала, де розмовляють чотирма мовами, причому кожна з яких державна?

Швайцарський винахід – система кантонів

«Таємницею» номер один Швайцарії уже понад 700 років є її політична структура. Коли в 1291 році три центральношвайцарські кантони – Урі, Швіц і Унтервальден – з’єдналися для спільної боротьби проти Габсбуррів, то зробили вони це добровільно, як рівні з рівними. Швайцарська прафедерація гарантувала кожному недоторканність його культури, менталітету чи самобутності. Тобто чисту автономію. Ніхто нікого не окупував, не накидав іншим свого стилю життя. Цю ідею закріплено остаточно в 1815 році, коли країна прийняла конституційний статус так званої збройної нейтральності. Тому й понині кожен кантон – це держава в державі, з власною конституцією, податковою системою, парламентом, поліцією і т. д. Ба навіть кожне місто чи село, тобто кожна адміністративна громада, має таку саму систему. Турист бачить це візуально: в кожному кантоні поліція має інші мундири, трамваї чи автобуси – інші кольори, будинки прикрашають інші прапори, а під час їзди машиною дорожні знаки змінюються раптом з німецьких написів на французькі, італійські чи ретороманські. Кожен швайцарець – це потрійний громадянин: на початку своєї гміни (громади), потім кантону і нарешті – конфедерації. Столицею для нього є не Берн, а тільки головне місто кантону. Систему держави кантонів намагалися перейняти також інші країни, які борються з проблемами різномовності. Але, як відомо, ніде це не прижилося. Головна причина невдачі – це правовий нігілізм, де більшість громадян і представників влад виконавчих не респектує власних законів. Швайцарія залишилася з цього погляду винятком.

Мовні зони

«Таємницею» номер два Швайцарії є її мови. Справа виглядає так: німецькою розмовляє 17 кантонів, тобто 63,7% швайцарців. Чотири кантони користуються мовою французькою (20,4%). Один кантон говорить по-італійськи (6,5%). Один кантон розмовляє по-ретороманськи (0,5%). Три кантони двомовні – з німецькою і французькою мовами. До феномену чотирьох мов доходить ще феномен численних діалектів, передусім у німецькомовних кантонах. Німецькомовний швайцарець не думає і не розмовляє по-німецьки, тільки по Schwyzertuutsch, тобто швайцердойч. Скільки німецьких кантонів, стільки й діалектів. Наприклад, кажуть, що валлісійський діалект (кантон Валліс) такий «закручений», що іноді німецькомовні швайцарці з інших кантонів змушені переходити на мову англійську, щоб порозумітися. Швіцертююч не має правопису чи граматики, і все ж це – рідна мова німецькомовних швайцарців. Офіційною мовою медій та 17 кантонів є звичайно гохдойч, тобто літературна німецька мова. Але локальні радіостанції чи телебачення, як, наприклад, «Теле Цюрі», передають тільки по-швіцертююч. Хто хоче прижитися в німецькій Швайцарії, мусить навчитися локальної мови. Німецькі швайцарці неохоче переходять на німецьку, багато з них знають її заслабо, а гірські селяни часто-густо не знають взагалі. Ставлення німецькомовних швайцарців до північного «брата» – німців змішане. З одного боку, в пошані німецькі працьовитість, точність і потуга. А з іншого – «малий» швайцарець противиться німецькій пихатості й зарозумілості великонімців. Північному сусідові як ініціаторові двох світових воєн не зовсім довіряють, та й територіальні зазіхання ще з цісарських часів прилучити до райху «братерський» народ – справжні паралелі з Україною – не забулися. В цій констеляції швіцертююч відіграє роль духовного бар’єра стосовно німецькості, ним підкреслюється власна національна самобутність.

Якщо 17 кантонів країни населяють Tutschschwyzer (німецькомовні швайцарці), то франкомовні громадяни живуть в Suisse romande, у Вельшлянд, у Романдії. Це все окреслення для «французької» Швайцарії. Розмовляють найчистішою французькою мовою без жодних діалектів. Ticino (по-німецьки Tessin), або Svizzera italiana, називається найбільш південний кантон країни, в якому офіційна мова італійська. Тессін належав до герцорства Мілан, але урненські швайцарці, які живуть з північного боку, здобули його ще у XVIII ст. Таким чином, цей кантон став єдиною чужою територією, приєднаною до швайцарської конфедерації за допомогою сили. Однак згодом тессінці оцінили користь проживання в рамках Швайцарії, особливо відтоді, коли на підставі ревізії федеральної конституції з 1830 року визнано за Тессіною цілковиту народну суверенність. Отже, Тессін – це не тільки швайцарський кантон, а також республіка.

Graubunden, Bundnerland, Grischuna – це все назви кантона з найдивнішою мовою країни – ретороманською. Тільки 32 тисячі людей користуються нею. Мова гарна, дуже мелодійна й приємна для вуха. Чимось схожа до італійської.

Не все золото, що блищить

Попри те, що швайцарські купюри оздоблює також напис ретороманською мовою – Banca Naziunala Svizra, цій мові загрожує повільна смерть. Щораз менше людей розмовляють нею, її повсюдно витісняє мова німецька. І це попри те, що швайцарська федерація докладає багато зусиль, зокрема фінансових, щоб її рятувати. Та марно, оскільки проблема не в тому, щоб німецькі швайцарці навмисне мали на меті цю архаїчну культуру викоренити. Ні, тут діють чисто економічні механізми і практичність окремих ретороманців. Знаючи мову домінантної в країні німецької більшості, легше знайти працю, а завдяки цьому і влаштувати собі гідне життя. Складніше виглядає ситуація на стику німецької та французької мов. Три кантони – Берн, Фрібург і Валліс двомовні. І, як скрізь у світі, тут також спостерігається зудар двох різних культур і менталітетів. Деколи для конфлікту не треба багато. Ось недавно в кантоні Валліс вирішено всі інформації для туристів подавати французькою мовою. Це викликало неминучий спротив німецькомовних валлісійців. Мовні негаразди між франкофонами і німецькими швайцарцями в кантоні Берн дійшли в 60-70-х роках майже до стану громадянської війни – до бомбових замахів, доконаних войовничою організацією «Bеliers». Юраські сепаратисти вимагали відділення франкомовної частини берненського кантону під назвою Юра від Берна. У разі відмови носилися з думкою прилучення Юри до Франції. Щоб задовольнити їх вимоги, в країні провели народний референдум, який відбувся на користь «сепаратистів», – вони отримали свій окремий кантон Юра. Варто нагадати, що юрасці, так само, як і інші етнічні групи Швайцарії, не приблукали звідкись на ці терени, а завжди були їх корінним населенням.

Франкофони неохоче вчаться німецької мови, хоч у школах це обов’язок. Німецькомовні швайцарці, треба визнати, більш толерантні. Їх мова рясніє французькими виразами. Тож кажуть на хустку не «Тух», а тільки «Фуляр», по-французьки, на пічку – не «Оффен», а «Шмінее», не «данке» (дякую), а тільки «мерсі» і т. д. Звичайно, і тут не об­ходиться без аналогів типу «хахол». Tеte carrе (квадратні голови) називають франкофони німецьких швайцарців, а ті, своєю чергою, франкофонів – «Gur­ken» (огірки). Виразна різниця етнічних світопоглядів бачиться під час народних референдумів: франкофони, тессінці і ретороманці кажуть переважно «ні» там, де німецькі швайцарці голосують на «так».

Яка мова найбільш «державна»

Жодна. Поняття мови державної стосується передусім кантонів. Хто, наприклад, приїжджає в кантон франкомовний, той мусить вчитися французької мови. Адже життя навколо відбувається по-французьки: всі офіційні документи подаються французькою мовою, на робочому місці, в медіа і в приватних стосунках використовують французьку і т. д. Отже, це справа вибору – живу тут і вчуся мови автохтонів або ігнорую це все і їду звідси геть. За останніми статистичними даними, пересічний швайцарець володіє 2,6 мовами. Ширше знання мов вимагається від урядовців, працівників банків, підприємців та членів уряду. Жодного парламентарія не виберуть Народні збори членом уряду, якщо той не володіє трьома мовами країни – німецькою, французькою та італійською.

Є також винятки. Офіційною мовою швайцарської дипломатії є мова французька. Якщо тессінець чи німецький швайцарець її не опановує, то не може бути дипломатом. Чи не добрий приклад для України, якої дипломатичні посланці за кордоном ще й досі майже не користуються мовою держави, яку мають гідно репрезентувати, – мовою українською. Мав рацію Фрідріх Шіллер, коли сказав: «Люди є такими, яким є їх ставлення до рідної мови».

Любомир Т. ВИННИК (Локарно, Швайцарія),

журнал “Універсум”

Tags:
No comments yet.
You must be logged in to post a comment.